У Дніпровському батальйоні 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони служить сержант Світлана «Каспер». Коли почалося повномасштабне вторгнення, їй був лише 21 рік. Маючи за плечима медичну освіту, дівчина одразу вирішила, що її місце — на передовій. Її історія — це суміш адреналіну, професійної самовіддачі та болю від втрат, які вона пережила, рятуючи життя.

«Я не вагалась. Сама вирішила і пішла до ТЦК, не роздумуючи, — згадує Світлана свій вибір. — Взагалі я йшла не як медик. Довелось навіть трохи «штурмувати» хлопців, бо мене не хотіли брати. Побачили, що я мала. Зріст метр шістдесят один…»

Проте медична освіта медсестри зіграла свою роль. Світлану, якій дали позивний «Каспер», зрештою, приєднали до медичної служби, а згодом вона стала бойовим медиком у роті.

Робота під обстрілами: «Ми тоді просто працювали»

«Каспер» пам’ятає, що перші дні війни були хаотичними, але особливо глибоко врізалися в пам’ять бої на Донеччині, де бригада вперше зіткнулася зі штурмами.

«Тоді ми втратили першого побратима — «Кузнєца», мого близького побратима і друга. У другому штурмі я брала безпосередню участь. Знову були втрати… Ми вивозили хлопців з-під самої школи. Я побачила багато крові, проте страху не відчувала. Ми тоді з екіпажом просто працювали», — розповідає Світлана.

В один із найскладніших днів екіпаж медиків тричі виїжджав під школу, що перетворилася на «справжнє пекло». Справжній страх прийшов пізніше, коли небезпека минула, і прийшло усвідомлення: «Налякало відчуття, що ми буквально були готові до того, що не виїдемо з-під обстрілів. Ті події врізались у пам’ять назавжди».

Навіть на відносно спокійніших позиціях на Запорізькому напрямку, де Світлану зараз поставили на евакуацію, втрат не бракує: «На жаль, також доводилось ховати побратимів. Ось, це дійсно важко».

Адреналін проти фізичних меж

З огляду на свій невеликий зріст, Світлані доводилося долати фізичні випробування, коли вона працювала безпосередньо «з нуля» протягом півтора року.

— Вам не важко фізично? Ви ж маленька, а хлопців тягали… — Тягала. І по сто кілограм тягала. — Як? — На адреналіні і не таке трапляється.

Медик пригадує, як під час евакуації з-під школи вони удвох із помічником змогли розмістити у невеличке авто трьох кремезних хлопців, яких доводилося просто тримати, щоб вони не випали з відкритого багажника.

Сама Світлана має уламок у нозі з 2022 року та пережила сильну контузію, коли танковий снаряд прилетів за три метри від неї. Від уламків тоді врятували лише мішки з піском.

За свою службу Світлана «Каспер» має високі відзнаки: «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ та державну відзнаку «За зразкову службу».

Про мрії та цивільних чоловіків

До війни Світлана довго займалася гірським туризмом. Сьогодні ж її погляди на майбутнє прагматичні. «Взагалі, вважаю, тут задумувати більше, ніж на п’ять хвилин вперед, це дуже наївно».

На запитання про чоловіків, які уникають мобілізації, «Каспер» відповідає жорстко, але чесно: «Допоки чоловіки сидітимуть під жіночими спідницями, війна ж не закінчиться. Треба, щоб усі прийшли до тями. Вигнати ворога з рідної землі, розбити його – це спільна справа».

«Ангела охоронця Вам, «Каспере»!»

---

108-а Кодацька бригада ТрО продовжує набір захисників. Телефони рекрутингу: 0 800 337 803, +38 066 447 6906, +38 067 9974526. Докладно: FB 108 obrtro